О Проекте   Игры   Сам себе Политикантроп   Пикейные жилеты   Книги наших авторов     Регистрация | Вход


Чи існують нові підходи до врегулювання палестино-ізраїльського конфлікту?

 16-03-2017 16:55 

У 2017-му минає п'ятдесят років із часу закінчення "Шестиденної війни" — війни Сирії, Єгипту і Йорданії з Ізраїлем.
Напад на Ізраїль закінчився для цих країн поразкою, а Сирія і досі ніяк не може змиритися із втратою частини Голанських висот під час "Шестиденної війни".

Подолання палестино-ізраїльського непримиренного протистояння і нині залишаться однією з найскладніших проблем сучасної міжнародної політики. І хоча новий президент США Дональд Трамп, як і багато його попередників, прийшовши в Білий дім, пообіцяв уладнати палестино-ізраїльський конфлікт, зовсім не факт, що це йому вдасться.

Усі попередні зусилля досягти миру між палестинськими арабами й Ізраїлем упиралися в намагання палестинців діяти за принципом "усе або нічого". Те, що цей підхід хибний, показав час.

Але чи можливо врегулювати конфлікт і зберегти потенціал існування двох держав у майбутньому, якщо палестинці й далі заперечуватимуть право Ізраїлю на існування, а ізраїльтяни продовжуватимуть будувати нові поселення на палестинських територіях?

Не виключено, що, зважаючи на фактор затяжної війни в Сирії і нестабільність на території Іраку, у Вашингтоні спробують вписати врегулювання палестино-ізраїльського конфлікту в ширшу стратегію Америки — щодо всього Близькосхідного регіону.

Також не виключено, що Білий дім матиме велику спокусу оголосити про певні зрушення в питанні порозуміння між ізраїльтянами й арабами до листопада, напередодні історичної дати — сторіччя "Декларації Бальфура". З якої фактично розпочався часовий відлік відновлення єврейської держави на землях Стародавнього Ізраїлю.

Але чи не логічніше було б змінити саму парадигму врегулювання палестино-ізраїльського конфлікту, переформатувавши підходи до цього питання? Адже всі попередні намагання спонукати сторони мирно домовитися впиралися в неможливість досягти бодай мінімального компромісу між двома національними ідентичностями й системами цивілізаційних цінностей.

Отже, у жодному разі не відмовляючись від кінцевої мети — мирне співіснування арабської і єврейської держав, чи не доцільніше було б трохи спростити — до нині більш реалістичного — пошуку шляхів для досягнення цієї стратегічної мети?

Адже механічне поновлення двосторонніх переговорів між ізраїльтянами і палестинцями, якщо їхній результат можна легко спрогнозувати, не зрушить з мертвої точки мирний процес на Близькому Сході.

Нова парадигма близькосхідного порозуміння могла б полягати в тому, щоб розбити цей мирний процес на умовні "півпроцеси". А замість нереалістичних пошуків швидкого досягнення всеосяжного миру, протестувати умови, за яких обидві сторони могли би бути в цьому зацікавленні.

Наприклад, відкласти на певний час комплексне рішення, укласти окремі угоди між палестинцями й ізраїльтянами і наочно довести палестинському суспільству, що припинення терактів та обстрілів території Ізраїлю є необхідною умовою для появи нових економічних і фінансових можливостей для населення Палестинської автономії.

Якби палестинці не прагнули знищити Ізраїль, то вже давно мали би свою державу, де громадяни й ділові люди вільно взаємодіяли б з передовою, динамічною, процвітаючою і потужною ізраїльською економікою. Яка набагато здоровіша й життєздатніша, ніж економіка будь-якої сусідньої арабської держави, у тому числі й корумпованих, багатих нафтою країн Перської затоки.

І це не просто припущення — все йшло для палестинців дуже добре, аж поки перша інтифада, що почалася в грудні 1987 року, розірвала їхні відносини з Ізраїлем і зруйнувала економіку як на Західному березі, так і в секторі Газа. До того і багато палестинців мали роботу в Ізраїлі, і чимало ізраїльтян купували товари, випущені на палестинських підприємствах, отримували послуги від палестинських фахівців. Палестинські фермери експортували до Ізраїлю харчові продукти, палестинські фабрики — текстиль, меблі, інші товари. Крім того, палестинські фірми мали значні доходи від туризму, але яких туристів потішить перспектива бути атакованими терористами?

Усе це було давно, коли Ізраїль іще й трохи не наблизився до нинішнього рівня близькосхідного економічного локомотива, яким він став в останні роки. А це означає, що на сьогодні потенціал для взаємовигідного економічного співробітництва набагато більший. Тож чи не варто згадати про "доінтифадні" часи і розпочати новий відлік відносин?

Не всі палестинці зацікавлені в мирі з Ізраїлем, а більшість ізраїльтян втомилася від "мирного процесу", який тільки розчаровує. Але якщо цей процес не перевести в інше русло і нічого позитивно не змінити, то в Палестинській автономії, після відходу від влади Махмуда Аббаса, можуть відбутися деструктивні процеси, подібні до тих, що їх спостерігаємо в Сирії, Ємені, Лівії чи Іраку.

Потрібно "трансформувати" ситуацію так, щоб палестинцям мир став економічно і соціально вигідним, а мирне співіснування з ізраїльтянами (за умови перспективи проголошення Палестинської держави) — головним гарантом досягнення цієї мети.

Хоча в жодному разі не можна ігнорувати той факт, що палестинська терористична організація ХАМАС має інший погляд на мир з Ізраїлем, а саме — ніякого миру досягти неможливо, поки існуватиме сам Ізраїль. І дуже важко повірити в те, що з прихильниками ХАМАСу взагалі можливо домовитися.

Але варто згадати, що в пошуках миру Ізраїль пішов з більшості територій, які він узяв під свій контроль під час оборонних війн. Арабська преса пише, що Ізраїль захопив землі під час війн. Проте при цьому чомусь ігнорується той факт, що він їх отримав після перемоги у війнах, яких усіляко прагнув уникнути.

Ізраїльтяни не ставлять надвимог і не вважають, що миру можна досягти тільки після того, як Палестинська автономія стане демократичним утворенням. Вони хочуть "двосторонньої" угоди з палестинцями — такої ж, яку Ізраїль уклав з Єгиптом.

Після того як Ізраїль вивів свої війська з Синайського півострова, що був серед територій, які він отримав після "Війни Судного дня", це привело до миру з Єгиптом, від встановлення якого виграли обидві сторони.

Невирішене палестинське питання є чи не найбільшою перешкодою для реального реформування арабського світу, і тому настав час шукати реалістичні компромісні рішення, не входячи в нові кола конфронтації.

Бо араби почали програвати відтоді, коли 1948 року зробили спробу силою вирішити "ізраїльське питання". Війна — жорстоке заняття: її похідними є смерть, руйнування, величезні втрати. Однак це й "гра" — у тому сенсі, що обидві сторони мають дотримуватися певних правил, які гравці добре знають.

Фундаментальні правила війни 1948 року були разюче простими: переможець отримує все. Араби, котрі не визнавали права євреїв на самовизначення, не приховували, що недопущення єврейської державності є їхньою найвищою метою. Євреї добре усвідомлювали, що це означає в сенсі їх виживання.

Араби програли в 1948, 1967 і 1973 роках. Тому постійні їхні апелювання до права на повернення морально не обґрунтовані, бо є закликом до зміни правил гри. Тих самих правил, які були визначені арабами на початку війни і які не можуть переглядатися після її закінчення.

Після 1948 і 1967 років араби, переживаючи поразки, яких вони зазнали, своїми діями всіляко демонстрували, що попередні правила гри не були правильними. Однак цих правил у подальшому дотримувались ізраїльтяни. І право на повернення, що його сформулювали араби, не було для них моральним критерієм.

Арабські держави, за підтримки і допомоги СРСР, постійно вели агресивні війни проти Ізраїлю, а після втрати територій, які вони фактично "програли", намагалися апелювати до міжнародної громадськості — мовляв, з ними вчинили несправедливо і вони хочуть отримати ті території назад. Тобто хотіли вести війни без ризику, без ціни програшу в разі поразки. На кшталт "продовжуйте пробувати, поки не виграєте". Але так не буває, бо життя — не комп'ютерна гра.

Та хоч як це парадоксально, але нинішнє глобальне протистояння західної цивілізації зі світовим тероризмом — лише на користь розв'язанню близькосхідного вузла проблем. Дистанціювання решти західного світу від цих проблем уже недоречне, оскільки боротьба з тероризм перестала бути суто ізраїльською проблемою.

Нині практично вся західна цивілізаційна потуга "за" розв'язання проблеми близькосхідного конфлікту. Ізраїль, який має набагато більший досвід протидії терористам, може допомогти розробити концептуальні стратегічні підходи для глобального викорінення тероризму.

Плюс у тому, що тепер в ізраїльтян більше справжніх союзників і їхніх ресурсів. Ще один плюс — з допомогою нових союзників можна виграти час для розроблення і втілення модерних стратегій, а отже — розчистити шлях для встановлення миру на багатостраждальних близькосхідних землях.

Блог Віктора Каспрука: https://viktorkaspruk.wordpress.com/


Віктор Каспрук,  gazeta.dt.ua/international/chi-isnuyut-novi-pidhodi-do-vregulyuvannya-palestino-izrayilskogo-konfliktu-_.html




рейтинг: 37
голосование окончено


<<Вернуться в раздел

Добавить комментарий
Ваше имя:  
код:
Редакция категорически не согласна с мнениями журналистов, помещенными на сайте, и морально готова свалить ответственность на кого угодно.
Главный редактор Эммануил Отнюдь
 
 
Использование материалов разрешается только при условии ссылки
(для интернет-изданий - гиперссылки) на Politican.com.ua

© Politikan.com.ua 2008-2017 Разработка: