О Проекте   Игры   Сам себе Политикантроп   Пикейные жилеты   Книги наших авторов     Регистрация | Вход


Ще раз про фальшивий «прапор перемоги»

 09-05-2018 21:54 

Попри законодавчо закріплену в Україні і значною мірою вже реалізовану декомунізацію, попри протести патріотичної громадськості, попри акції з боку правих радикалів то тут, то там на публічних заходах, пов’язаних із пам’яттю про Другу світову війну та її солдатів, з’являються «серпасто-молоткасті» червоні прапори. Мотивація цих дій стандартна – це ж святе, це не комуністична пропаганда, а копії того «прапора перемоги», який було піднесено над Рейхстагом у Берліні, символи перемоги над фашизмом!

Що ж, спробуємо розібратися. Для цього звернемося до свого часу чинного закону «Про увічнення Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941–1945 років», скопійованого з відповідного російського закону. Отже: «Прапор Перемоги є символом перемоги радянського народу і його армії і флоту над фашистською Німеччиною в роки Великої Вітчизняної війни. Зовнішній вигляд копій Прапора Перемоги має відповідати вигляду штурмового прапора 150-ї ордена Кутузова II ступеня Ідрицької стрілецької дивізії».

Уже на цьому етапі виникають серйозні питання. Нормальні парламенти користуються у своїх документах науковою термінологією. А з погляду політичної науки, не в Німеччині керувала фашистська партія, а в Італії. У Німеччині при владі була партія нацистська, націонал-соціалістична (тому й прапор червоний, і 1 травня – державне свято, і «соціальне змагання» серед трудящих…). То й писати слід – «нацистська Німеччина». Це в кухонній розмові можна назвати французьких чи угорських комуністів більшовиками, але в офіційних документах – ні, бо більшовизм – це суто російське явище (не випадково Комінтерн свого часу бився-бився над «більшовизацією» своїх європейських секцій, а потім полишив це безнадійне заняття). Тепер про «радянський народ». Це юридично нікчемний термін, бо у правовій системі України він ніколи не був присутній. Де цей народ живе чи жив? Хто до нього входить чи входив? Якщо українці були (чи навіть є) складовою цього народу, то яке право вони мають на незалежність, а Верховна Рада – на ухвалення законів? Якщо ж українці – окремий народ, чому на державному рівні вони мусять відзначати перемоги цього народу? А ще варто показати на карті державу-переможницю, де той народ мешкає…

Та річ не тільки в цьому. Війну з гітлерівською Німеччиною вели Об’єднані Нації – і саме вони здобули перемогу. Але так було в реальній історії. А в тій, де фігурує «прапор перемоги» з серпом і молотом, виходить зовсім інше. Чи, може, у ті роки з Об’єднаними Націями СРСР не мав нічого спільного? І, скажімо, поляки, які воювали з нацизмом майже 6 років і чий прапор у травні 1945-го, до речі, майорів над берлінським Рейхстагом, на святі перемоги узагалі незвані гості?

Якщо розібратися, то все впирається у наказ товариша Сталіна від 9 травня 1945 року: «8 травня 1945 року в Берліні представники Верховного Командування підписали акт про беззастережну капітуляцію германських збройних сил. Велику Вітчизняну війну, яку вів радянський народ проти німецько-фашистських загарбників, переможно завершено, Німеччину повністю розгромлено… На ознаменування повної перемоги над Німеччиною сьогодні, 9 травня, у День Перемоги, о 22-й годині столиця нашої Батьківщини Москва від імені Батьківщини салютує доблесним військам Червоної Армії, кораблям і частинам Військово-Морського Флоту, які здобули цю блискучу перемогу, тридцятьма артилерійськими залпами із тисячі гармат». І нехай хтось розказує, буцімто «холодну війну» розпочав зловмисний Черчилль, – насправді її проанонсував Сталін, день-у-день із закінченням Другої світової у Європі публічно плюнувши в обличчя всім тим народам, які билися з нацизмом, попри не надто сприятливі обставини, тоді, коли СРСР був «нотаріально засвідченим» другом і союзником Німеччини та Італії, маючи з обома (з Італією – ще з 1933 року) угоди про дружбу.

Нарешті: що таке «штурмовий прапор 150-ї ордена Кутузова II ступеня Ідрицької стрілецької дивізії»?

Насправді ніякого такого прапора ніколи не існувало. Було дев’ять однакових копій прапора СССР, виготовлених у польових умовах під час боїв за Берлін політвідділом 3-ї ударної армії. Їх роздали у дивізії: яка перша прорветься до району Рейхстагу, та й підніме над ним прапор. 150-й стрілецькій дивізії дістався прапор №5. А тим часом бійці та офіцери цього та інших з’єднань виготовили самотужки сотні прапорів, що їх також прагнули встановити над Рейхстагом. І встановили! Але… зовсім не той прапор з числа дев’яти…

Першими причепили до будівлі Рейхстагу (не до куполу, а до одного з під’їздів) червоний прапор 30 квітня 1945 року о 14.25 лейтенант Рахімжан Кошкарбаєв та рядовий Григорій Булатов (150-та дивізія). Про цю подію командарм 3-ї ударної генерал Васілій Кузнєцов цілком правдиво доповів по телефону командувачу фронту маршалу Жукову: «На Рейхстазі – червоний прапор! Ура, товаришу маршал!». Жуков швиденько доповів Сталіну, при цьому, за звичкою, сильно прибрехавши (ось що продиктував Жуков): «Продовжуючи наступ і ламаючи опір противника, частини 3-ї ударної армії зайняли головну будівлю рейхстагу й о 14.25 30 квітня 1945 р. підняли на ньому радянський прапор…». Оцініть самі вміння «маршала перемоги» в потрібний момент говорити потрібні речі «вождеві всіх народів»…

Але ж, якщо пішла нагору інформація про видатну перемогу, відступати нікуди. Перед бійцями (а їх у батальйонах залишилося по сотні чи півтори) командування дивізії ставить завдання: за будь-яку ціну негайно взяти Рейхстаг і підняти над ним червоний прапор. І це завдання було виконане. Звісно, не одразу і справді – «за будь-яку ціну». Капітан Степан Неустроєв, командир 1-го зведеного (з решток інших підрозділів) батальйону свідчив потім, що на виконання суворого наказу комбати почали відправляти одинаків-добровольців із прапорами до Рейхстагу, щоб закріпити прапор на колоні парадного входу, де його могли б сфотографувати і передати фото в штаб. Загинули всі. І тільки вночі, о 22.40 капітан Володимир Маков, старші сержанти Олексій Бобров, Газі Заґітов, Олександр Лисименко і сержант Михаїл Мінін (171-ша стрілецька дивізія) підняли великий прапор на даху Рейхстагу, причепивши його до скульптурної композиції «Німеччина». Одночасно чимале число невеликих саморобних прапорів було піднято на даху й вивішено з вікон будівлі, у якій продовжував точитися бій.

Отож справжнім «прапором перемоги» є той, що був установлений групою «маковців» – прапор, який потім кудись зник і не дійшов до наших днів.

Одразу після «маковців» на дах перевісили свій прапор ті, хто першими причепили його до будівлі Рейхстагу. Ось хто в кінцевому підсумку піднявся з ним на дах: бійці та сержанти Іван Лисенко, Віктор Правоторов, Степан Орешко, Павло Брюховецький, Михайло Габідуллін, Михайло Пачковський, Григорій Булатов і лейтенант Сорокін. Сам же прапор був продуктом імпровізації розвідників, зробленим зі здертого з перини німецького генерала червоного напірника.

Ясна річ, всі ці прапори в очах командування і політвідділів не були гідними почесної ролі. Адже вони були саморобними і їх установили «неправильні» прапороносці (подумати тільки: татари, казахи, українці, кубанці!).

«Правильними» ж, заздалегідь визначеними прапороносцями стали сержант Михаїл Єгоров та молодший сержант Мелітон Кантарія, у недавньому минулому – «верхтухай» з військ НКВД (як же без співвітчизника товариша Сталіна?), що участі в штурмі не брали і рушили вперед тільки на завершальному етапі операції, коли знадобилося підняти саме прапор №5. Та оскільки самі прапороносці були невеликими на зріст і не дуже міцними хлопцями, прапор (а разом із ним – і Кантарію) тягнув на собі лейтенант Олексій Берест, який командував групою прикриття, на ходу примудряючись одночасно ще й влучно стріляти (адже в Рейхстагу було ще чимало ворожих вояків). Спершу прапор №5 з’явився на фронтоні головного під’їзду Рейхстагу, потім – за вказівкою керівництва політвідділу – вже на початку травня його перевісили на купол.

Комбат Неустроєв в одному з останніх своїх інтерв’ю уточнив, що встановлений прапор цей був між 3-ю і 4-ю годинами ночі 1 травня, тобто після прапору «маковців» та десятків інших прапорів. Це не применшує подвигу лейтенанта Береста, який, власне, і забезпечив встановлення цього стягу (не одержавши за це належної нагороди – тільки орден Червоної зірки, Жуков особисто викреслив його зі списку подання на звання Героя), але й не робить прапор №5 реальним символом взяття Берліна…

Іншими словами, те, що офіційно зветься «прапором перемоги», насправді є продуктом совєтської міфотворчості. І саме цей продукт використовується донині 9 травня, і не лише цього дня. Тому якщо хтось справді хоче вивісити копію справжнього «прапора перемоги», символу взяття Рейхстагу, то мусить спершу знайти велику червонобоку перину і здерти з неї напірник…


Сергій Грабовський,  https://day.kyiv.ua/uk/blog/polityka/shche-raz-pro-falshyvyy-prapor-peremogy


рейтинг: 31
голосование окончено


<<Вернуться в раздел

Добавить комментарий
Ваше имя:  
Редакция категорически не согласна с мнениями журналистов, помещенными на сайте, и морально готова свалить ответственность на кого угодно.
Главный редактор Эммануил Отнюдь
 
 
Использование материалов разрешается только при условии ссылки
(для интернет-изданий - гиперссылки) на Politican.com.ua

© Politikan.com.ua 2008-2018 Разработка: