|
|
Що ж так не сподобалось Румунії та «дружнім» з певних причин українським екологам у здавалося б цілком мирній ідеї спорудження ще одного суднового ходу, що з’єднав би Дунай та Чорне Море, сприяючи таким чином активізації судноплавства у регіоні?
Ще з моменту проголошення ідеї про необхідність спорудження каналу в українській частині дельти Дунаю, почали лунати закиди про існування потенційної загрози місцям гніздування рідкісних птахів, риб, рослин. Справжня істерія з цього приводу розпочалась в румунській пресі, що зовсім не дивує. Ромулус Стюке, директор Румунського національного інституту дельти Дунаю, взагалі заявив, що внаслідок реалізації проекту може навіть статися екологічна катастрофа. Офіційний Бухарест не лише звертався до української сторони, закидаючи їй порушення ряду багатосторонніх міжнародних договорів, а і активно скаржився відповідним міжнародним організаціям. Україну було звинувачено у порушенні ст.3 Конвенції Рамсарської конвенції про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення, головним чином як середовище існування водоплавних птахів від 02.02.1971 р., відповідно до якої договірні сторони визначають та здійснюють свою діяльність таким чином, щоб сприяти захисту водно-болотних угідь, а також, наскільки це можливо, їх раціональному використанню на своїх територіях.
По-друге, Румунія подала скаргу до Комітету по виконанню Орхуської конвенції про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля (підписана Україною в 1999 році, набула чинності в 2001 році), заявляючи, що наша держава не забезпечила участь суспільства в проекті, як це вимагається статтею 6 Конвенції, не гарантувала надання відповідної інформації за запитом представників суспільства державним органам, як передбачено статтею 4 Конвенції.
По-третє, протягом 2004-2006 років проблема відновлення ГСХ «Дунай-Чорне море» «з подачі» Румунії розглядалась Європейською економічною комісією ООН (ЄЕК ООН), що виступила в ролі третейського судді. Була створена Міжнародна комісія із запиту до Конвенції про оцінку впливу на навколишнє природне середовище у транскордонному контексті (Конвенція Еспоо), метою якої стало вивчення питання відповідності положенням конвенції дій України з відновлення глибоководного суднового ходу р. Дунай – Чорне море. В цьому випадку румуни скаржилися на невиконання українською стороною вимог ч.2 ст.3 Конвенції Еспоо, що передбачає зобов’язання надавати зацікавленій стороні (тобто, Румунії) необхідну інформацію про заплановану діяльність, яка може впливати на стан навколишнього середовища.
Українська сторона підкреслювала, що звинувачення на її адресу є лише припущеннями, які не підкріплені конкретними фактами, що свідчили б про завдання шкоди флорі та фауні Дунайського біосферного заповідника. Неодноразово вказувалось і на те, що в результаті проведення незалежних міжнародних моніторингів не було виявлено суттєвого впливу будівельних робіт на гирлі Бистре на гідрологічний режим дельти і, відповідно, на її природу. Навіть якщо припустити, що будівництво каналу через гирло Бистре не проходить без наслідків для навколишнього середовища, то Сулінський канал, який використовує Румунія (і який знаходиться в гирлі Дунаю), є більш небезпечним. В цьому контексті можна згадати про систематичне забруднення Дунаю викидами з підприємств Румунії, а також транскордонний аспект такого забруднення. Разом із тим, варто визнати, що при спорудженні каналу були допущені окремі помилки. Зокрема, днозаглиблювальні роботи проводились в період нересту риб, хоча можна було змінити їх час.
Щодо закидів про порушення нашою державою Орхуської конвенції, зокрема, невиконання зобов’язань по інформуванню громадськості про заплановані роботи, то треба визнати, що частково вони мають під собою підстави. Громадськість дійсно не завжди була в повній мірі проінформована про роботи на ГСХ. Проте, знову ж таки, це порушення саме по собі, є не настільки серйозним, щоб його можна було використати для блокування реалізації проекту.
Розгляд Європейською економічною комісією ООН претензій Румунії щодо невиконання українською стороною вимог Конвенції Еспоо щодо надання зацікавленій стороні (тобто, Румунії) необхідної інформації про заплановану діяльність приніс достатньо спірні результати. Незважаючи на наявність доказів про надання Україною румунській стороні детальної інформації про проект, його технічні характеристики, запрошення брати участь в оцінці впливу спорудження ГСХ на екологічний стан дельти протягом 2003-2006 років та відсутність відповідної реакції з боку румунської сторони, ЄЕК ООН прийняла рішення, що Україна не виявляла в достатній мірі ініціативи щодо співпраці з Румунією. Комісія порекомендувала нашій державі розпочати двосторонню дослідницьку програму і навіть звернулась до Секретаріату Конвенції Еспоо з проханням забезпечити фінансування та іншу підтримку такої співпраці.
Отже, як бачимо, реакція міжнародних організацій виявилась достатньо бурхливою, але лише вдалою для Румунії лише умовно. За результатами візитів різноманітних міжнародних комісій Україні переважно надавались рекомендації щодо проведення додаткового моніторингу, всебічної оцінки впливу проекту на екологічний стан дельти Дунаю, із врахуванням соціальних, економічних та навігаційних аспектів, удосконалення законодавства. Частина візитів завершувалась висновками про потенційну шкоду ГСХ Дунайському біосферному заповіднику. Звісно, дії Румунії були спрямовані на інше: на провокування відповідної реакції міжнародних організацій, яка за задумом наших «добрих» сусідів мала проявитися у забороні подальших дій щодо реалізації проекту ГСХ «Дунай-Чорне море». Звичайно, це явно не сприяло активізації спорудження каналу, проте «поставити хрест» на українському проекті румунам так і не вдалося.
Значно більшу небезпеку для проекту становили українські чиновники. Мабуть, стверджувати, що пасивність української влади у справі відновлення ГСХ «Дунай-Чорне море» (а іноді і торпедування) дивує, було б неправильно. Це вже нікого дивувати не може. Там, де немає фінансових інтересів конкретних осіб у владі, будь-який проект в Україні не має шансів зрушитись з мертвої точки. Починаючи з 2005 року, проект ГСХ «Дунай-Чорне море» то відправлявся на доопрацювання, то визнавався стратегічно важливим (водночас без реальних кроків із реалізації), то визнавався загрозливим для дельти Дунаю. А судноплавство тим часом перебувало у занепаді. «Лебідь, рак і щука». Така знайома ситуація. Проте, на щастя, в 2007 році навігація на ГСХ була відновлена і лише за рік (квітень 2007 року - квітень 2008 року) по ньому пройшло близько 1200 українських та іноземних суден. Необхідні роботи по розвитку каналу тривають. Так, 27 березня цього року відбулась стиковка двох ділянок огороджувальної морської дамби. В квітні відбувся візит на ГСХ Президента Ющенка, орденами та медалями нагороджено причетних до реалізації проекту.
Варто зауважити, що надзвичайно важливим для України є досягнення того, щоб в новій редакції Конвенції про режим судноплавства на Дунаї, прийняття якої має відбутись в червні-липні поточного року, було закріплено положення про поширення територіальної сфери дії Конвенції на ГСХ «Дунай-Чорне море». В цьому разі глибоководний судновий хід буде офіційно визнаний в багатосторонньому міжнародному договорі, отримає міжнародний статус. Крім того, варто набагато більш активно діяти задля того, щоб міжнародна спільнота нарешті почала звертати увагу не лише на дії України, яка постійно перебуває у ролі «підсудного», а і на те, що коять румуни. Міжнародний моніторинг має поширюватись не лише на українську ділянку дельти річки, а і на румунську, де розташовані та постійно розвиваються (не без шкоди для навколишнього середовища) канали наших сусідів. Час нарешті навчитися захищати власні національні інтереси!
Будь-якій українській владі, незалежно від її пріоритетів у внутрішній та зовнішній політиці, варто розуміти, що ГСХ «Дунай-Чорне море» має стратегічне значення для України, може принести значну вигоду як економічного, соціального, так і політичного характеру. Однак при реалізації цього проекту влада повинна вживати всіх можливих заходів для того, щоб він не приносив шкоди навколишньому середовищу, відповідав інтересам суспільства, не завдавав проблем міжнародній репутації нашої держави.
Початок:
Не втрачаймо Дунай! Частина I. Передісторія
Не втрачаймо Дунай! Частина II. Продовження боротьби
Андрій Кулько
<<Вернуться в раздел
Добавить комментарий
|
