О Проекте   Игры   Сам себе Политикантроп   Пикейные жилеты   Книги наших авторов     Регистрация | Вход


Чому вчить історія?

 25-03-2017 20:43 

«Єдине, чому вчить історія – це те, що вона нічому не вчить». Насправді, цими словами Гегель висловлював свій оптимізм. Він вірив у прогрес і в те, що нащадки, якими керує Абсолют у реалізації свого задуму, завжди розумніші за предків.

На жаль, досвід ХХ століття не підтверджує такого оптимізму. А досвід України – тим більше. Сто років минуло від 1917 року, світ дуже змінився. Але спосіб мислення про політику і мова/дискурс, яка домінує в українському секторі Інтернету, особливо в Facebook, змінилася мало порівняно з тією, яка долинає зі старих універсалів, звернень, прокламацій. Спробую це показати. Спробую також показати, чому в текстах українських діячів тоді і тепер, часто несвідомо, звучить те, що Юрій Тютюнник у спогадах назвав «незрозумілою патологічною любов’ю до Росії».
Ключове політичне питання тоді і тепер – про мир. «Мир» у Києві навесні 1917 мислиться і описується мовою, яка створена в Петрограді в контексті війни з Німеччиною і Австро-Угорщиною. Цю мову пронизує переконання у необхідності «войны до победного конца». Але вона далека від реальності, солдати російської армії вже не розуміють її. Вони систематично вбивають своїх офіцерів і не збираються гинути за «Свободную Россию» так само, як не збиралися гинути за «Царя і Отечество».

Нова/стара реальність – категорична незгода Росії, причому незгода всіх без винятку політичних сил і суспільних груп, з існуванням будь якої автономії України. Але Центральна Рада не бачить реальну смертельну загрозу з Півночі, поразка Росії не мислиться як шанс. Гірше того, про цю загрозу говориться як про одну з проблем в ряду інших, яку можна вирішити, запропонувавши «план», «правильно» назвавши подію, територію тощо. Мова української політики пов’язана з російським контекстом нерозривно, той самий погляд на світ. Досить прочитати Універсали, щоб побачити безкінечні запозичення - «трудящий народ», «установчі збори», «автономії» тощо.
У 2017 згадок про мир так само не бракує. Але Росія і розв’язана нею війна так само не мислиться (за дуже нечисленними винятками) як смертельна загроза. Надто багато текстів, автори яких пропонують зняти загрозу просто віддавши тимчасово окуповані території, забувши про них. Може, хтось і забуде про Крим і Донецьк, але Путін не забуде про Київ. Він воює за знищення української державності.

Як в цій ситуації помислити перемогу спираючись на реальність? Перше, мінімізувати соціально-економічні наслідки війни, бо інакше втрати і падіння життєвого рівня людей не дозволять зберегти демократію і саму державність. Саме ця проблема не була вирішена сто років тому.
Друге, необхідно знайти гроші на війну, бо, як казав Черчілль, для війни потрібні три речі – гроші, гроші і ще раз гроші. Поєднати такі цілі непросто, але треба шукати. Перемога над Росією – це створення сталої/sustainable системи, яка б дозволила тривалий, можливо, дуже тривалий час досягати цих двох цілей. Ключі до перемоги заховані у бюджетних рядках, у пошуку союзників закордоном, у ефективності Збройних Сил і сектору безпеки, у передбачуваності в політиці. Тут потрібне інноваційне мислення, уява. А значить і нова мова, адекватна ситуації.

Натомість у переважній більшості публікацій війна не мислиться як фактор життя чи смерті, що проектує свій вплив на всі сфери нашого життя. «Мейнстрім» аналітики в Інтернеті – це банальності, переписані з підручників. Мова негайно видає їхню вторинність. І без цих публікацій всі давно здогадалися, що олігархія – це погано, корупція – це дуже погано, з ними треба боротися. Але що означає боротьба з налагодженими і забезпеченими правами власності ланцюжками виробництва, реалізації, імпорту-експорту в час війни? Поза сумнівом, ці ланцюжки густо змащені корупцією. Ідеологічна чистота вимагає негайно їх розірвати. Хорошу пораду таким ревнителям чистоти знаходимо у Сергія Жадана в «Чорній валці»:

Чому саме ви потрапили до темних потоків?
Потрібно було уважніше читати книги пророків.
Потрібно було оминати пекельні діри.
Для мирянина головне – не бачити в дії
символи віри.

На жаль, тепер, як і тоді, комунікаційний простір затоплений декламацією «символів віри». Доктринери всіх мастей пропонують їх як вербальні засоби боротьби. Загострюється бажання зафіксувати свої погляди у формі законодавчих норм. Звичайно, це магічне мислення, пошук дієвого заклинання. Інструментом такої магії має стати створена в Кремлі (а де ж іще?) мова «Великой Отечественной войны». Звідти «воєнний стан», «окуповані території», «блокада». А якщо реальність не описується цією мовою? Наприклад, якщо підприємство з окупованого Донецька платить податки в український бюджет. «Тим гірше для реальності», казав у таких випадках Гегель. Все, що не описується воєнною мовою СРСР, описується за допомогою метафор, що нічого не пояснюють і не піддаються перевірці. Наприклад «торгівля на крові». Така мова і спосіб мислення дають широкий простір для демагогії.

Простір демагогії стає просто необмеженим, якщо ситуацію в державі, як і сто років тому, мислити як протистояння «народу», якому приписується роль носія всіх чеснот, і «влади», яка його гнобить. Звичайно, це російське народництво, приправлене «марксизмом». Щоправда, в 1917 році українські соціалісти різної масті на Маркса хоч посилалися, сьогодні фейсбучні «авторитети» відметуть навіть натяк на запозичення в автора «Капіталу». Вони ж за ринок і демократію. Але при цьому говорять про владу як про чужу суспільству і нечисленну групу. Влада з’являється через недосконалість виборчого законодавства, діє виключно у своїх корупційних інтересах і нав’язує згори згубні для народних чеснот/цінностей моделі соціальної поведінки. Така соціологія – чистої води Бакунін.

Чому українським політикам потрібна така мова і чому її нав’язують їхні піар-служби – цілком зрозуміло. Про це окрема розмова. Але цікаво, що архаїчною і неадекватною реальності мовою надто часто говорять представники «інтелектуального» чи «креативного» класу.
На фоні катастроф Першої світової війни соціалісти і народники різного штибу приходили до влади не лише в Україні. Але на Захід від Бугу їм доводилося вести діалог з інтелектуальними групами які встигли прочитати інші соціальні теорії, наприклад, Вебера. А той хоч і вимагав для держави «монополії на насильство», ніколи не вважав, що влада відірвана від суспільства і тримається завдяки насильству. Влада, суспільство, держава – тема блискучих інтерпретацій мислителів, які продовжили його думки.

Тіллі показав, що для демократії потрібна сильна влада, безлад для неї смертельний. Фуко говорить про неможливість виділити владу з суспільства, все наше життя просякнуте відносинами влади. А відтак немає всеосяжних проектів звільнення, свободу не можна здобути відразу і для всіх, але її можна відстояти тут і тепер, у певній точці. Бурдьє інтерпретує державу як певний спосіб мислення, що породжений соціальними практиками і сам формує їх. Мова на основі цих ідей дозволяє розвинути розуміння влади і держави як необхідності для існування суспільства. Без них громада стає «чорною валкою». Щоправда, нам безвладдя не загрожує, Путін біля воріт. Недавно у ФБ прочитав, що українське суспільство може чинити опір агресії саме, без держави. Аякже, чеченське суспільство дає Кремлеві на виборах 99.9%, техніки відомі.

Мова політики – надто серйозна річ, щоб віддавати її створення політикам. Щоб вирватися з конструкцій ХІХ століття, потрібне зусилля «інтелектуального класу». Для такого зусилля потрібно спробувати описати реальність у тексті, блозі, пості, соціологічному опитуванні не звертаючись до позиченої з Росії архаїки, до конструктів, які давно стали «порожніми означаючими». Але досі таких текстів надто мало. «Мы ленивы и нелюбопытны» казав класик про росіян. Чи й про нас також?


Юрій Рубан


рейтинг: 11
голосование окончено


<<Вернуться в раздел

Добавить комментарий
Ваше имя:  
код:
Редакция категорически не согласна с мнениями журналистов, помещенными на сайте, и морально готова свалить ответственность на кого угодно.
Главный редактор Эммануил Отнюдь
 
 
Использование материалов разрешается только при условии ссылки
(для интернет-изданий - гиперссылки) на Politican.com.ua

© Politikan.com.ua 2008-2017 Разработка: