О Проекте   Игры   Сам себе Политикантроп   Пикейные жилеты   Книги наших авторов     Регистрация | Вход


ЧИ БУДЕ УКРАЇНА З НОВИМ МОВНИМ ЗАКОНОДАВСТВОМ?

 14-03-2017 12:28 


Дехто вважає, що сплеск мовної законотворчості – це чергові мовні суперечки, яких було чимало за 26 років незалежності та ще за кілька років до неї, коли ухвалювали закон «Про мови в УРСР». Насправді ситуація, яка склалася сьогодні, інша. Вона є не лише наслідком отих суперечок майже тридцяти попередніх років і нездатності політичного класу справедливо розв’язати це питання, не лише відверто антиукраїнської діяльності авторів закону «Про засади державної мовної політики», які підклали міну сповільненої дії під фундамент держави, але й зверхнахабності постмайданної влади.

Відразу хочу зазначити, що, порівнюючи три зареєстрованих нещодавно законопроекти, повністю об’єктивним бути не зможу – передусім як член робочої групи з опрацювання законопроекту про державну мову № 5670. Але низку об’єктивних обставин і конкретних положень законопроектів я висвітлю.

Українська традиція мовного законотворення продовжується

Спочатку спробую пояснити, звідки начебто раптом взялися три законопроекти, яким був їхній шлях до реєстрації. Ці обставини здаються мені важливими і можуть пояснити причини такої раптової і конкурентної реєстрації на сайті парламенту.

Отже, перший законопроект, «Про мови в Україні» № 5556 від 19.12.2016 року, зареєстрував народний депутат від Блоку Петра Порошенка Ярослав Лесюк.
http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?id=&pf3511=60750 Другий і третій законопроекти – «Про функціонування української мови як державної та порядок застосування інших мов в Україні» (№ 5669) http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?id=&pf3511=60952 і «Про державну мову» (№ 5670) http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?id=&pf3511=60953 – були зареєстровані в один і той же день, 19 січня цього року.

Хто уважно ознайомився з цими двома законопроектами (№ 5669 і № 5670), могли помітити велику схожість між ними як за змістом й обсягом, так і за структурою. Пояснення просте – обидва законопроекти вийшли з однієї шинелі, з одного законопроекту, який підготували у 2012 році Сергій Головатий та Оксана Сироїд.

Первісний варіант зареєстрував і презентував на прес-конференції в кінці своєї депутатської каденції у серпні 2012 року С. Головатий. Наступні парламентські вибори були призначені на жовтень 2012 року, тому шансів у цього законопроекту потрапити в порядок денний Верховної Ради України були мінімальні.

Тож депутати наступного, VII скликання, Володимир Яворівський, Марія Матіос, Ірина Фаріон та Андрій Іллєнко зареєстрували цей самий законопроект майже без змін з тією самою назвою «Про функціонування української мови як державної та порядок застосування інших мов в Україні» 10 січня 2013 року за № 1233. Через два тижні, 23 січня того ж року, було зареєстровано доопрацьований проект і зазначене авторство С. Головатого, О. Сироїд та згаданих депутатів. Цей законопроект також не був розглянутий у парламенті. http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=45410

Далі була досить довга пауза. Низка громадських організацій восени 2015 року ініціювала створення робочої групи з підготування нового мовного закону. Крім мене, туди ввійшли координатор групи Максим Кобелєв, Сергій Оснач, Тарас Шамайда, Святослав Літинський, Роман Матис, Олексій Курінний, Роман Головенко, Христина Потапенко, Олександр Іванов, Ярина Чорногуз та ще декілька осіб.

Паралельно я ініціював зустрічі із заступником Голови Верховної Ради України О. Сироїд, щоб зрозуміти, чому вона на другому році свого депутатства не реєструє продукт своєї інтелектуальної праці.

Виявилося, що вона також почала перші кроки в цьому напрямку, змінивши підходи: замість одного законопроекту – два: про державну мову і про права осіб, що належать до національних меншин. Відбулися три робочі зустрічі О. Сироїд з ініціаторами мовного законопроекту від громадськості.

Ще одна паралель – ініціювання спільно з кількома громадськими активістами створення Координаційної ради з питань застосування української мови в усіх сферах суспільного життя при Міністерстві культури України. «Облога» Міністерства культури тривала десь місяців чотири і почалася за Кириленка, а закінчилася за Нищука. Коли нарешті було утворено Коордраду в липні 2016 року, на її другому засіданні створили мовну робочу групу з доопрацювання законопроекту про державну мову під головуванням відомого юриста, професора Володимира Василенка.

І тут постало питання про інтеграцію ініціатив. Після недовгих дискусій було, по-перше, прийнято підхід О. Сироїд про два законопроекти, по-друге, запропоновано ввійти в робочу групу більшості тих громадських активістів, які вже працювали над законопроектом, і по-третє, колегіально вирішили писати законопроект про державну мову не з нуля, а відштовхуючись від законопроекту Головатого-Сироїд. До робочої групи були долучені колишній народний депутат Юрій Гнаткевич, директор Інституту української мови НАН України Павло Гриценко, завідувач відділу мов Інституту мовознавства НАН України Богдан Ажнюк, колишній суддя Конституційного Суду України Віктор Шишкін.

Робота над законопроектом «Про державну мову» № 5670 тривала майже 4 місяці, з вересня по грудень 2016 року. Ми збиралися, як правило, двічі на тиждень у приміщенні Міністерства культури і потроху вносили правки, починаючи з преамбули. На кілька засідань робочої групи приходив Я. Лесюк. Свої поправки він подавав в усній формі, але вони не знаходили підтримки більшості членів робочої групи. Через якийсь час він перестав приходити і дав зрозуміти, що реєструватиме свій законопроект, хоча йому було запропоновано стати співавтором. З огляду на те, що Я. Лесюк одержав від нас законопроект, з яким ми працювали, то побоювалися, що він може швидше викласти на парламентський сайт якийсь свій варіант.

На жаль, сталося те, чого ми побоювалися, одначе добре, що він не взяв за основу наш законопроект. Свій законопроект Я. Лесюк зареєстрував 19 грудня 2016 року, а в два останні пленарні дні 22 і 23 грудня активно збирав по залу підписи інших народних депутатів.
Через місяць досить несподівано, майже як у спринтерському забігу, були зареєстровані два законопроекти, про які я вже згадував – «Про функціонування української мови як державної та порядок застосування інших мов в Україні» (№ 5669) і «Про державну мову» (№ 5670).

Останній законопроект відомий ще як громадський. С. Головатий, якому двічі пропонувалося ввійти в авторський колектив цього законопроекту, зареєстрував через голову профільного Комітету з питань культури, «народофронтівця» Миколу Княжицького, депутата від Блоку Петра Порошенка із квоти Кличка М. Матіос, депутатів-«свободівців» Михайла Головка, А. Іллєнка, Олега Осуховського, Олександра Марченка, Юрія Левченка законопроект № 5669. При цьому А. Іллєнку як співавторові законопроекту 2013 року було також запропоновано співавторство у громадському законопроекті № 5670.

Крім того, я пропонував записати в співавтори тих експертів та громадських активістів, які працювали над законопроектом № 5670, щоб його ідентифікували передусім не із «Самопоміччю», а з представниками громадських організацій та експертного середовища, але я залишився в меншості. Я також вважав і вважаю, що під цим законопроектом першим мало стояти прізвище О. Сироїд, і не тому, що вона – заступник Голови Верховної Ради, а тому що так справедливо.
Отака вийшла цікава історія.

Про законопроекти

Підхід, коли в одному проекті йдеться і про державну, і про інші мови, є хибним і властивий законотворчій схемі пострадянської України. Це стосується і законопроекту «Про мови в Україні» Я. Лесюка, і законопроекту «Про функціонування української мови як державної та порядок застосування інших мов в Україні» № 5669. Лише законопроект «Про державну мову» № 5670 побудований інакше.
Поняття «державна мова», «мови національних меншин», визначені Конституцією України, мають різну природу: державна мова є невід’ємним атрибутом конституційного ладу держави, в той час як використання мов національних меншин є одним із елементів забезпечення прав національних меншин. Використання термінів «мови», «мовна політика» було штучно нав’язане для того, щоб послабити захист державної мови. Мабуть, невипадково, у більшості європейських країн застосовано такий підхід.

№ 5556 від 19.12.2016 р. «Про мови в Україні» Я. Лесюка
До основних вад цього законопроекту я б відніс, на мою суб’єктивну думку, таке.

Автор законопроекту повторює антиконституційність авторів закону «Про засади державної мовної політики», записавши в преамбулі, що «Цим Законом… визначаються засади державної політики щодо української мови та інших мов в Україні». Насправді ці засади є прерогативою Конституції України, адже мовна стаття 10 розміщена в розділі І «Загальні засади». А стаття 92 визначає, що винятково закони України визначають порядок застосування мов. Як наслідок, в законопроекті з’явився розділ ІІ з неоковирною назвою «Основи мов в Україні».

В законопроекті містяться й інші норми, які суперечать Конституції України. Наприклад, в частині третій статті 4 проекту Закону зазначено: «Кримсько-татарська мова як мова одного з корінних народів України і одна з мов Автономної Республіки Крим, що є територіальною автономією у складі унітарної держави, поряд з державною мовою виконує визначені цим Законом та іншими законами України функції офіційної мови в межах Автономної Республіки Крим». У Рішенні Конституційного Суду України (справа про застосування української мови) від 14 грудня 1999 року зазначається: «Під державною (офіційною) мовою розуміється мова, якій державою надано правовий статус обов'язкового засобу спілкування у публічних сферах суспільного життя». Статус державної (офіційної) мови визначений Конституцією та не може змінюватися законом. Відповідно, закон не може визначати, що поряд з державною мовою на певній території інша мова може виконувати функції офіційної мови.

В частині шостій статті 9 законопроекту зазначено: «В офіційному спілкуванні з посадовими особами органів державної влади, державних установ, підприємств і організацій, інших суб’єктів господарювання державної форми власності, розташованих у межах Автономної Республіки Крим або в межах сіл, селищ, міст, визначених законами України місцями поширення і використання мов корінних народів або національних меншин України,… поряд з державною мовою можуть використовувати мови (мову) цих корінних народів або національних меншин». Ця норма також суперечить статті 10 Конституції України.
Крім того, в низці норм законопроекту одній із мов корінних народів надано відмінний статус від інших мов, а це суперечать статті 24 Конституції України: «Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками».

В законопроекті відсутні механізми забезпечення виконання норм, зокрема, в частинах другій і третій статті 7 пропонується зобов’язати осіб, які мають намір набути громадянство України або вже набули громадянство, засвідчити володіння державною мовою. Про подібне зобов’язання йдеться і стосовно осіб, які до призначення на відповідну посаду з різних причин не володіли державною мовою (частина третя статті 9). При цьому механізм засвідчення володіння державною мовою не прописаний. Це тим більше дивно, що чинний закон «Про державну службу» передбачає для участі у конкурсі на зайняття вакантної посади державної служби наявність посвідчення атестації щодо вільного володіння державною мовою (ст. 25, пункт 5). http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/889-19/page2

Законопроект не містить механізмів контролю за виконанням закону і притягнення до відповідальності порушників, не передбачає створення державних інституцій для реалізації мовної політики. Зокрема, в статті 32 зазначається: «Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи, громадяни, винні у порушенні Закону України «Про мови в Україні», несуть адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства України». Проте зміни до Кримінального кодексу та Кодексу України про адміністративні правопорушення не пропонуються.

№ 5669 Головатого-Княжицького-Матіос і громадський № 5670 від 19.01.2017

Для зручності розрізнення законопроект «Про функціонування української мови як державної та порядок застосування інших мов в Україні» № 5669 називатиму іменами Головатого-Княжицького-Матіос, а законопроект «Про державну мову» № 5670, до опрацювання якого були залучені експерти з громадського середовища, – громадським.
Варто зазначити, що законопроект № 5670 значно структурованіший, а чимало норм виписані детальніше, або й додані нові – у порівнянні із законопроектом № 5669. Структура законопроекту № 5670 містить 10 розділів і налічує 59 статей, а структура законопроекту № 5669 – 13 розділів і 65 статей.

Громадський законопроект № 5670 відходить від законотворчої практики пострадянської України і вперше за майже 100 років називається законом про державну мову. Він допомагатиме тим, хто недобачає, читати статтю 10 Конституції України зверху вниз, а не знизу догори, а окремим міністрам та іншим державним службовцям перекує язик, як у тій казці про Івасика-телесика, й Івасик-телесик тепер вже зможе перевіряти, а не довіряти.

В преамбулі законопроекту № 5670 вперше фігурує поклик на Концепцію державної мовної політики, затвердженої Указом Президента України 15 лютого 2010 року (№ 161/2010). Цей документ, виставлений Віктором Ющенком на сайт за два дні до закінчення каденції, пробувала скасувати Партія Регіонів, а потім, після Революції Гідності, жоден керівник держави і парламенту не враховував її у своїй роботі.

В першому розділі «Загальні засади» – 3 статті. В першій статті «Українська мова – єдина державна мова в Україні» уточнено, що публічне приниження чи зневажання української мови тотожне нарузі над державними символами України. В другій статті підтверджується конституційна сфера дії закону, але із застереженням, що його дія не поширюється на сферу приватного спілкування та здійснення релігійних обрядів.

Другий розділ «Українська мова ¬– мова громадянства України» містить також три статті, а третій розділ «Вимога вільного володіння державною мовою» (якого немає в законопроекті Головатого-Княжицького-Матіос), має дві статті і передбачає детально розписане коло осіб, зобов’язаних вільно володіти державною мовою, та вимоги щодо рівня володіння державною мовою.

На відміну від законопроекту № 5669, громадський законопроект № 5670 розбиває різні сфери застосування державної мови у три розділи: четвертий розділ «Застосування державної мови в роботі органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування в Україні, державних і комунальних підприємств, установ та організацій, інших суб'єктів господарювання державної і комунальної форм власності» (статті 9-16), п’ятий розділ «Застосування державної мови в публічних сферах суспільного життя» (статті 17-35) і шостий розділ «Державна мова у власних назвах та іменах» (статті 36-39).

Крім того, в громадському законопроекті № 5670 робоча група додала дві статті, яких немає в законопроекті № 5669 Головатого-Княжицького-Матіос: стаття 13 «Застосування державної мови в правоохоронних органах» і стаття 15 «Застосування державної мови в процесі виборів та референдумів».

Найбільший розділ – п’ятий: «Застосування державної мови в публічних сферах суспільного життя», який охоплює не лише сфери освіти, науки, культури, телебачення та радіомовлення, друкованих засобів масової інформації, книговидання та книгорозповсюдження, але й сфери електронних інформаційних систем, інформації для загального ознайомлення, публічних заходів, обслуговування споживачів, технічної і проектної документації, реклами, охорони здоров’я, юридичних послуг, спорту, телекомунікацій та поштового зв’язку, транспорту, а також мову діловодства, документообігу, листування та звітності громадських об’єднань, політичних партій та юридичних осіб приватного права і мову звернень до громадських об’єднань, політичних партій та юридичних осіб приватного права.

В законопроекті № 5669 Головатого-Княжицького-Матіос статті приблизно такої кількості розбито на сім розділів (розділ ІІІ – розділ XI) і «подрібнені» за принципом ще радянського закону «Про мови в УРСР»: окремо мова освіти, науки та інформатизації (розділ IV), окремо – мова медичного обслуговування та юридичних послуг (розділ V), окремо – мова телебачення та радіомовлення, друкованих засобів масової інформації, книговидання (розділ VI), окремо – мова музейної справи, театральної справи, культурних заходів та видовищ, кінематографії, спортивних заходів (розділ VII).

Новацією обох законопроектів є розділи «Забезпечення стандартів державної мови» (в законопроекті № 5669 – «Стандарти державної мови») і «Захист державної мови» (в законопроекті № 5669 – «Захист державної мови, мов національних меншин, регіональних (мінори тарних) мов»), в яких розписано діяльність нових органів: Національної комісії зі стандартів державної мови, Термінологічного центру української мови, Центру української мови, Уповноваженого із захисту державної мови. І тут трапився казус. В громадському законопроекті № 5670 передбачена Служба мовних інспекторів, які підпорядковані Уповноваженому із захисту державної мови. В законопроекті № 5669 Головатого-Княжицького-Матіос така служба випала – в прямому значенні цього слова. Відразу після статті 57 йде стаття 59. Мабуть, співавтори так квапилися випередити реєстрацію громадського законопроекту № 5670, що не встигли змінити нумерацію. Так що насправді статей 64, а не 65. В зв’язку з таким «цікавим» рішенням зникли статті «Підстави здійснення мовного інспектування» та «Мовне інспектування». Але найцікавіше в цій історії те, що в попередньому законопроекті Головатого-Сироїд 2013 року всі три статті є: і служба мовних інспекторів, і підстави здійснення мовного інспектування, і мовне інспектування, й нараховує він рівно на три статті більше – 67.

В статті 41 «Склад Національної комісії зі стандартів державної мови» громадського законопроекту № 5670 внесено уточнення вимог до кандидатів у члени комісії відповідно до нових нормативно-правових актів Міносвіти: «На посаду члена Комісії може бути призначений (обраний) громадянин України, що… має науковий ступінь щонайменше доктора філософії в галузі філології за однією зі спеціальностей: українська мова, загальне мовознавство, перекладознавство та здатен за своїми діловими і моральними якостями, освітнім і професійним рівнем виконувати відповідні посадові обов’язки». Крім того, в цій статті уточнено, що Президія Національної академії наук України повинна обрати трьох осіб не довільно, а лише з профільних інституцій у галузі української мови.

В статті 49 «Призначення та звільнення Уповноваженого із захисту державної мови» додано до переліку органів державної влади, які можуть подати Кабінетові Міністрів України кандидатури на посаду Уповноваженого із захисту державної мови, керівника центрального органу виконавчої влади у сфері державної мовної політики. В законопроекті № 5669 Головатого-Княжицького-Матіос Міністр культури безпідставно позбавлений таких повноважень, адже Мінкульт є тим органом, який відповідає за державну мовну політику.
В цій самій статті додано пункт, який унеможливлює призначення на посаду Уповноваженого із захисту державної мови особи, яка «брала участь у спробах запровадження офіційної багатомовності всупереч Конституції України і встановленій конституційній процедурі».

Полеміка довкола законопроектів

Аксіомою є те, що немає меж для вдосконалення будь-чого, в тому числі і законопроекту від громадської коаліції № 5670. Чи не найбільше дискусій і критики викликала стаття про мову освіти. Критики громадського законопроекту № 5670 вважають, що ті громадяни, які хочуть вивчати мови національних меншин, мають здійснювати своє право через навчання цими мовами поряд з державною, а через вивчення мов у національно-культурних товариствах або, скажімо, вивчення окремих предметів у навчальних закладах. За суттю я підтримую цю думку, але є стаття 53 Конституції України, в якій сказано: «Громадянам, які належать до національних меншин, відповідно до закону гарантується право на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови у державних і комунальних навчальних закладах або через національні культурні товариства».
Крім того, постає питання кримськотатарського народу та його мови. Як відомо, він належить до корінних народів України, але закону про корінні народи немає, а мовна стаття 10 Конституції не дозволяє виділяти окремо мови корінних народів. Відома позиція Меджлісу кримськотатарського народу, який не погоджується з підходом, що передбачає лише вивчення кримськотатарської мови. Якщо наша мета – відразу завалити громадський законопроект № 5670 «Про державну мову», то тоді варто було б йти за логікою його критиків. Як на мене, вирішення цього питання лежить у кількох площинах, зокрема, в розробленні закону про позитивну дискримінацію, про що свідчить досвід народів, які жили в колоніях і створювали свої держави внаслідок руйнування цих колоній, – стосовно українськомовних громадян та їхніх прав, і закону про корінні народи.

Найближчим часом буде зареєстровано ще один законопроект на додаток до громадського № 5670 – «Про права осіб, що належать до національних меншин». Саме ці два законопроекти є найоптимальнішими в нинішніх умовах. Якщо депутати спроможуться внести ті зміни, які пропонують критики громадського законопроекту № 5670, я буду це лише вітати. При цьому треба розуміти: якщо мовне законодавство не буде врегульоване зараз, завтра подаватимуться радикальніші проекти.

Мовне законодавство інших країн

Якщо порівнювати ці законопроекти із мовним законодавством європейський держав, які лежать на захід від України, то підстав для знищувальної критики немає жодних. Візьмімо литовський закон «Про державну мову». Його положення передбачають застосування литовської мови не лише в законодавчих актах, але й у реєстраційних, бухгалтерських, звітних, фінансових, технічних документах усіх закладів, установ, компаній та організацій, які діють у Литовській Республіці. Усі службовці та чиновники державних і місцевих закладів, установ, компаній та організацій мають знати державну мову відповідно до категорій володіння мовою, встановлених Урядом Литовської Республіки. В Литві діє Державна комісія з литовської мови, яка пильнує за правильністю литовської мови.

Польський закон «Про державну мову» об’ємніший, ніж литовський, і значною мірою побудований за зразком французького закону. Тут норми прописані детальніше. Наголошено, що польська є державною, тобто обов’язковою для всіх, хто виконує публічні завдання. Прикметно, що одна стаття з підпунктами, № 11, складає цілий розділ 2 і є займає понад половину тексту закону. В ній ідеться про мовний сертифікат, Державну Комісією Підтвердження Знання Польської Мови як Іноземної, екзаменаційну комісію.
В Польщі діє Рада Польської Мови, Управління Захисту Конкуренції та Споживачів. До речі, Рада Польської Мови, як і у Франції, кожні два роки Рада подає до Сейму та Сенату звіт про стан захисту польської мови (у Франції щороку) і «представляє висновки щодо вживання польської мови в публічній діяльності та в обігу на території Польщі за участю споживачів та під час виконання на території Польщі норм зі сфери трудового права та встановлює принципи орфографії та інтерпунктуації польської мови». У Польщі також є закон «Про національні та етнічні меншини та про регіональну мову».

Закон щодо використання французької мови нічого окремо не пише про державних службовців, бо там це – аксіома. В статті 1 зазначено, що французька мова є мовою освіти, праці, торгівлі та служби суспільного призначення. Штрафи за порушення законодавства прописані Декретом 1995 року і розподілені на чотири категорії. Більшість порушень караються штрафом четвертої категорії – до 750 євро. Наприклад, роздавання учасникам конференції матеріалів іноземною мовою без перекладу французькою карається саме таким штрафом. До інституцій, які покликані захищати статус і саму мову, належать Вища рада французької мови, Головне управління з питань французької мови та мов Франції Міністерства культури, Вища рада франкомовності, Французька академія. Контроль за виконанням закону покладено на Головну дирекцію конкуренції, споживання та боротьби з контрабандою; Бюро перевірки реклами; Вищу раду з телебачення і радіомовлення; асоціації захисту французької мови.

http://cun.org.ua/nid/645--24--02--2017--02.pdf


Тарас Марусик,  cun.org.ua/nid/645--24--02--2017--02.pdf




рейтинг: 16
голосование окончено


<<Вернуться в раздел

Добавить комментарий
Ваше имя:  
Редакция категорически не согласна с мнениями журналистов, помещенными на сайте, и морально готова свалить ответственность на кого угодно.
Главный редактор Эммануил Отнюдь
 
 
Использование материалов разрешается только при условии ссылки
(для интернет-изданий - гиперссылки) на Politican.com.ua

© Politikan.com.ua 2008-2017 Разработка: